У кожній сім’ї є те, що передається з покоління в покоління. Для когось це смачні бабусині рецепти, для декого – старовинні традиції, які гріють серце. А ось у родині Филипчуків з Буковини з покоління в покоління передається любов до бджіл. Вони займаються бджільництвом не для прибутку, а для душі. До подружжя на практику приходять студенти і навіть приїжджають за знаннями про бджільництво із-за кордону. А Іван та Юлія Филипчуки щедро діляться досвідом, пише chernivtsi.name. Обоє – члени обласної асоціації “Буковинський бджоляр”.
Як почали займатися бджільництвом
Асоціація “Буковинський бджоляр” з 2015 року об’єднує понад сотню пасічників краю, серед яких подружжя Филипчуків, які бережуть сімейні традиції бджільництва. В Івана та Юлії є власна пасіка “Медок”, що розташована за 35 кілометрів від Чернівців.
Іван Филипчук поділився, що бджільництвом займався ще його прадід, тож любов до цієї справи у нього в крові. Хоча любов до працьовитих комах хлопцю прищепив сусід, у якого була пасіка. Коли Іван ще був школярем, він часто заходив до нього в гості й спостерігав за магією виробництва меду. Чоловік згадує, як сусід-пасічник відкривав вулики та викачував мед. А у дев’ятому класі він попросив батька купити вулик, щоб уже самостійно спробувати займатися бджільництвом.
Обставини склалися так, що серйозно займатися бджільництвом Іван Филипчук почав на третьому курсі університету. Буковинець розповів, що все про цю галузь вивчав самостійно крок за кроком: перечитав десятки книжок, шукав матеріали в Інтернеті. Іван зазначив, що бджільництво потрібно або любити, або не займатися ним взагалі. Бджоли – дивовижні комахи, у яких можна повчитися порядку, працьовитості, злагодженості у роботі.
Дружина бджоляра Юлія також зростала в атмосфері любові до бджіл. У її дідуся була пасіка, і в дитинстві вона любила проводити час, спостерігаючи за його роботою, але ніколи не думала, що пізніше це стане справою її життя. Однак після одруження з Іваном турбота про комах-трудівниць стала частиною її життя.
Подружжя не припиняє навчатися, щоб бути фахівцями у своїй справі. Юлія разом із науковцями біофаку ЧНУ вивчає під мікроскопом крильця бджіл різних порід, зокрема карпатської, яка найпоширеніша у західних регіонах України. Жінка зізнається, що для неї це дуже цікаво. На її думку, бджільництво на Буковині відроджується, і це не може не тішити. До цієї діяльності все частіше долучаються не лише літні люди, а й молодь.
Нелегка праця бджолярів
Свої вулики Іван та Юлія перевозять з місця на місце – туди, де є медоноси. Наприклад, щоліта вони привозять їх до соняшникового поля. Під час роботи бджіл можна почути злагоджене гудіння, яке нагадує цілий оркестр. На кожному вулику прикріплено номер. Як пояснила Юлія Филипчук, за ним ведуть записи про кількість зібраного меду за сезон, родовід бджолиної матки та особливості догляду.
Спецодяг для роботи з бджолами у подружжя незмінний – світлі комбінезони та капелюхи з сіткою. Щоб відкрити вулик, Іван використовує димарик. Він розповів, що їхні соснові вулики – багатокорпусні, що дає змогу зручно їх перевозити. У самому низу розташований “пологовий будинок”, де розвивається бджолина сім’я, а у верхній частині комахи складають чистий мед у стільники.
Іван поділився спостереженням, що більшість людей вважають, ніби у бджолярстві немає нічого складного – просто поставив вулики і качаєш мед. Однак насправді це кропітка щоденна праця. Починаючи з квітня, вулики потрібно перевозити з місця на місце. Бджоли, наче діти, потребують постійного догляду – їх потрібно готувати до зими. Однак для подружжя Филипчуків це робота на радість. Іван поділився, що як тільки він відкриває вулик, вдихає аромат меду та пилку і чує розмірене гудіння бджіл, усі проблеми й втома ніби кудись зникають.
