Прокидаючись на світанку в самому серці Карпат, серед покручених туманом смерек і шелесту Черемошу, важко уявити, що цей спокій природи — не випадковість, а результат багаторічної боротьби, рішень, досліджень і любові до землі. Вижницький національний природний парк — це не просто заповідна територія. Це той куточок буковинських Карпат, створений для спокійного і природного відпочинку, з мальовничими краєвидами, чистим повітрям і автентичними сільськими локаціями.
Проте за цією гармонією стоїть складна історія трансформації лісових масивів у територію, що отримала найвищий природоохоронний статус. У різні часи цей регіон служив джерелом деревини, місцем переселення, об’єктом досліджень. Ця стаття розповідає про те, як виник Вижницький національний природний парк, що передувало його створенню, яку роль він відіграє сьогодні, та чому він став однією з найцінніших природних перлин Буковини, пише chernivtsi.name.
Географічне розташування Вижницького парку
Вижницький національний природний парк розкинувся у серці буковинських Карпат. Його площа сягає близько 8 тисяч гектарів, де гори торкаються неба, а річки вміло вплітаються у ландшафт. Місцевість визначається своєю мальовничістю та контрастністю, адже висотність тут дуже різноманітна — коливається від 400 до понад 1200 метрів.
Якщо брати до уваги річкову систему, то більшу її частину займатиме річка Черемош, а також її неймовірні притоки — Виженка, Брусниця, Рибниця. Вони створюють глибокі долини, наповнюють повітря вологою і живлять ліси. Завдяки цьому тут завжди свіжо, навіть у найспекотніші дні літа, а зими сніжні та м’які.
Лісовий покрив парку вражає: тут можна знайти як низинні грабові гаї, так й смерекові ліси у поєднанні з ялинковими осадженнями. Проте особливу цінність формуватиме саме бук — справжній символ буковинського краю. Він не тільки формує основну частину зеленого покриву, але і є частою домівкою для багатьох тварин та рідкісних рослин. Загалом парк налічує близько 960 видів судинних рослин, більшість з яких занесені до Червоної книги України.
Історичні передумови створення парку
Початки природоохоронного мислення
У другій половині XIX століття, коли Буковина входила до складу Австро-Угорської імперії, карпатські ліси активно застосовувались як джерело деревини. І з кожним використанням лісники почали все більш усвідомлювати те, що така багата територія не може використовуватися тільки для заробітку та отримання матеріальних благ. Тому у 1904 році з метою покращеного вивчення та збереження місцевих лісів було створено Вижницький лісовий розсадник.
Така місцевість просто не могла залишатися непоміченою: складність рельєфу, багатство рослинного та тваринного світу одразу привернули увагу наукових дослідників. У перші роки існування проводилася велика кількість спостережень за місцевими видами, організовувалися захисні програми, а також відзначалася важливість об’єкта для сфери науки.
Радянський період або час суперечливого бачення
Після Другої світової війни та включення Буковини до складу УРСР, регіон зазнав масштабної індустріалізації. Ліси Вижниччини розглядалися як стратегічний ресурс для потреб країни. У 1950–60-х роках розпочалися масштабні вирубки, будівництво лісових доріг, створення лісопунктів. Усе це призвело до значного зменшення площі природних лісів і втрати біорізноманіття.
Проте паралельно із цими процесами розпочалася нова, але менш помітна лінія — екологічне спостереження та збір даних. У 1968 році було створено Вижницьку навчально-дослідну лісову дачу Львівського лісотехнічного інституту. Метою новоствореного закладу було закласти основи лісового господарства для поліпшеного розуміння місцевих жителів. Зокрема, тут проводилося інтенсивне вирощування ялиці та раніше згаданого бука, а також вивчався вплив антропогенного чинника на лісові системи.
Незалежна Україна: формалізація природоохоронного статусу
У 1991 році Україна виходить зі складу СРСР та здобуває давно заслужену незалежність, що дає можливість заново переглянути підхід до збереження природної спадщини. Після багатьох десятиліть активно експлуатації стало очевидно, що деякі регіони України потребують не тільки обмеження господарської діяльності, але й дієві природоохоронні заходи.
Велика кількість наукових досліджень припала на період 1993-1994 років, коли усі зусилля ботаніків, зоологів та лісників були покладені на спільну мету. Результати цих досліджень пізніше лягли в основу екологічного обґрунтування створення національного природного парку, яке відбулося 30 серпня 1990 року за указом Президента України №829/95. До складу парку увійшли ті території, що визначалися не тільки екологічною цінністю, але й мали свою власну історію. Зазвичай це були ділянки зі старовіковими лісами, місця лісогосподарських експериментів або зони із високим ландшафтним та рекреаційним потенціалом.
Екологічна та наукова цінність Вижницького НПП
Різноманіття флори
Коли потрапляєш у глибину Вижницького парку, здається, що час сповільнюється, а сама природа відкриває перед тобою свої найцінніші скарби. На схилах Карпат росте понад 960 видів судинних рослин, і понад сім десятків із них — червонокнижні. Серед них можна знайти ніжну білотку альпійську, пахучу арніку гірську, лісову лілію та дику ведмежу цибулю.
Цінність цієї території підкріплюється тим, що значна частина лісової місцевості сформована пралісами. Тобто, їх ніхто не садив та не рубав, століттями не змінював їхній склад. Не дивно, що саме ці чинники сприяли включенню Вижницького НПП до списку Світової спадщини ЮНЕСКО як частину мережі “Букові праліси Карпат та інших регіонів Європи”.
Різноманіття фауни
Не зменшує й враження те, що мешкає в тих лісах. Від слідів бурого ведмедя на стежці до полохливого лісового кота, що майже ніколи не з’являється на очі людині. Окрім того, тут можливо побачити беркута, чорного лелеку та інших крилатих друзів, що воліють досліджувати самотність високогірних об’єктів.
Якщо брати до уваги наукову частину фауни парку, то можна дослідити те, що така різноманітність можлива тільки завдяки збереженню площі природних угідь. Деякі види справді потребують десятки квадратних кілометрів, щоб повноцінно здійснювати процеси розмноження, гніздування та полювання. Саме тому парк відіграє ключову роль у збереженні цих популяцій не лише для України, а й для всієї Східної Європи.
Культурна спадщина парку
Вижницький парк — це не просто заповідна територія серед Карпатських гір. Це місце, де природа й культура зрослися настільки тісно, що одне без іншого вже важко уявити. На тлі пралісів та стрімких потоків збереглися дерев’яні церкви з гуцульською душею, серед яких — церква Різдва Пресвятої Богородиці в Долішньому Шепоті, що вражає своєю майстерністю ще з 1817 року. А в місцевому музеї природи — не просто гербарії, а й сліди людської пам’яті: предмети побуту, прикраси, традиційні знаряддя праці.
Також мешканці Вижницького краю зберігають унікальне вміння творити руками. Ліжники, виткані з гуцульської вовни, різьблені тарелі, дерев’яні ложки, витончені вишивки — усе це не експонати, а частина живої традиції. Парк не просто зберігає, а надихає: тут проводять фестивалі, майстер-класи, покази ремесел, де кожен охочий може доторкнутися до справжнього.
