Уявіть собі тихий ранок у буковинських Карпатах: крізь туман пробиваються промені сонця, у повітрі — запах хвої, а десь неподалік лунає стукіт дятла. Цей образ здається вічним, незмінним. Проте історія лісів Чернівецької області — це не лише картина природи, а хроніка боротьби, вибору і відповідальності. Вона зберігає відбитки політичних рішень, господарських амбіцій і зародків екологічної свідомості. У період з 1970-х до 1990-х років ліс був не просто зеленим тлом — він став ареною, де перепліталися інтереси держави, науки та громади, пише chernivtsi.name.
Ці два десятиліття стали часом радикальних змін. У лісах велося масштабне заготівельне господарство для потреб індустріалізованої країни, водночас зароджувалися перші спроби захисту лісової спадщини. Буковинські ліси опинилися між двома силами — потребою в ресурсах і прагненням до збереження унікального природного середовища. Саме тому розгляд цієї теми сьогодні — не лише спогад про минуле, а й необхідний крок для розуміння майбутнього лісової політики України.
Географічні та екологічні особливості лісів Чернівецької області
Основу чернівецьких лісів формують широколистяні та мішані насадження. Найчастішими породами, які можливо зустріти на цій території, будуть бук, смерека, дуб, — причому кожен із видів займатиме власну роль у природному балансі. Окрім того, лісова природа поділяється на ярусність: у передгір’ях домінують дубово-грабові ліси, тоді як високогір’я характеризується ялиновими та буково-ялицевими масивами. Збереглися навіть й праліси — унікальні місця, де людська нога ступала дуже рідко.
Варто згадати про роль лісів у забезпеченні стабільного життя для місцевих жителів. Не раз дерева зупиняли зсуви або забезпечували сільське населення чистим повітрям. Особливо їхня важливість відчулася після нищівної повені 1969 року, що змусила лісників переглянути підходи до охорони лісових екосистем. У 1970-х роках реалізовувалися цілі програми зі створення протиерозійних лісосмуг і терасування гірських схилів.
Лісокористування в умовах планової економіки СРСР
1970-1980 роки для сфери лісокористування характеризувалися активною експлуатацією: відбувалося здійснення плану “п’ятирічки”; у кожній деревині, що вирубувалась, відчувалося відлуння індустріалізації. Ліс тоді не був ніяк частиною природного середовища. Це була стратегічна сировина, розподілена, запланована, облікована. Стовбури ялиць і смерек падали під пилками не заради миттєвого зиску, а заради виконання плану — економіка СРСР не терпіла стихійності. Все йшло за схемою: рубка, трелювання, доставлення — і далі на заводи.
Основними організаційними одиницями лісового господарства стали державні лісгоспи: Путильський, Берегометський, Сторожинецький, Кіцманський та інші. Зазвичай вони підпорядковувалися Чернівецькому обласному управлінню лісового господарства, яке, своєю чергою, координувалося із Міністерством лісового господарства УРСР.
У 1975 році, згідно з офіційною статистикою, в Чернівецькій області було заготовлено понад 1,2 млн м³ деревини, переважно хвойних порід (близько 80%). Деревина постачалась до підприємств області та вивозилася до інших регіонів СРСР. Сировина йшла на виготовлення фанери, деревоволокнистих плит, меблів, пиломатеріалів. Так, наприклад, у Сторожинці працював меблевий комбінат, а у Вижниці — деревообробний завод союзного значення.
На перший план у ті роки виходили не екологічні, а виробничі показники. Виконання й перевиконання плану часто відбувалося ціною порушення природного балансу. Суцільні рубки, недостатній догляд за лісовідновленням, відсутність розгалуженої інфраструктури для відновлення лісів призводили до деградації ґрунтів, зсувів та порушення гідрологічного режиму. Особливо небезпечними були рубки на гірських схилах Карпат, де відновлення лісу відбувається повільніше.
Охорона лісів: перші кроки до екологічної відповідальності
Вперше про охорону лісів заговорили після 1980-х років, коли плани “п’ятирічки” зійшли нанівець, а деревина перестала бути просто сировиною. Перші кроки розпочалися зі створення класифікації та поділу лісу на такі одиниці: експлуатаційні, захисні, водоохоронні, рекреаційні. Така класифікація дала зрозуміти, що не кожен ліс створений для вирубки, а частина територій мала свою власну мету. Наприклад, карпатські лісники заборонили проводити зруби дерев на крутих схилах та поблизу річок, щоб уберегтися від зсувів та паводків. Особливо цей процес знадобився після значних повеней у 1969 та 1970 роках, коли села Вижницького та Путильського району зазнали великої шкоди.
У цей час на місцях створювалися лісозахисні смуги та розгорталося масштабне лісовідновлення. Вирубані ділянки засаджувалися новими деревами — більшу частину часу засадження відбувалося вручну, проте коли з’явилися машини, то у роботі використовували їх. У 1982 році уже було сформовано сім лісопожежних станцій, де працювали найкращі фахівці, забезпечені сучасною технікою та радіозв’язком. На їхні плечі впала клопітка робота: вони повинні були не тільки зупиняти пожежу, але й робити все для того, щоб вона ні в якому разі не поширилася далі.
Одночасно з новими змінами відбувалося формування елементів природоохоронного зонування. Наприклад, у Путильському районі встановлювалися ділянки з особливим режимом, в основу яких було покладено збереження червонокнижних флори та фауни. Також велику роль займали й науковці із Чернівецького університету, які займалися дослідженням таких ділянок, складаючи ботанічні описи флори місцевості та потрібні картографічні матеріали. Нагромадження наукових матеріалів пізніше стане підґрунтям для створення природоохоронних територій — таких, як Вижницький національний природний парк, відкритий у 1995 році.
Окрім того, початок 1980-х років ознаменувався посиленням уваги до лісів у нормативній базі. У 1983 році вийшла оновлена редакція Основ лісового законодавства СРСР, яка чітко визначала обов’язки щодо збереження лісів, захисту від шкідників, моніторингу рубок і відновлення лісових масивів. До справжньої “зеленої політики” було ще справді далеко, але лісове господарство потрохи перетворювалося на інструмент збереження природи.
Висновок
Історія лісів Чернівецької області у 1970–1990-х роках — це не лише про дерева, що падали під пилками, і не тільки про плани, які виконувались за будь-яку ціну. Це історія про те, як поступово, крок за кроком, з’являлось розуміння: ліс — це не просто ресурс, а жива система, частина нашого середовища, нашого дому. І хоча не все робилось правильно, і не завжди природа була на першому місці, саме тоді зародилася думка про її збереження.
Цей період залишив по собі і шрами, і уроки. Ми отримали не лише зрубані гектари, а й перші охоронні зони, наукові дослідження, людей, які почали думати про майбутнє лісу. Сьогодні Чернівецька область невипадково очолює рейтинг найбільш екологічних регіонів України — цей статус став можливим завдяки довгому шляху становлення природоохоронної політики, що бере свій початок ще у 1970–1990-х роках. Бо ліс — це не тільки те, що ми можемо взяти, а й те, що зобов’язані зберегти.
