Парк імені Шевченка

Парк імені Шевченка — віденський Народний сад, якому майже два століття

Це перший парк Чернівців і найстаріша зелена площа міста: 16,9 гектара під старими кронами, закладені 18 травня 1830 року за проєктом крайового інженера Адольфа Маріна. Задум був суто віденський — регулярні алеї, купальня в дусі класицизму, курсалон із танцями, ставок із лататтям і лебедями, полковий оркестр щонеділі. Таким сад лишався майже століття, поки місто підписували як Czernowitz, а Буковина була коронним краєм Австро-Угорщини. Сьогодні тут понад двісті деревних порід, літній театр, шаховий павільйон, фонтан 1903 року й парк атракціонів — і все це в кількох хвилинах ходу від центральної площі.

Родзинки

• Пам’ятник Костянтину Томащуку — погруддя буковинському правнику, який домігся заснування університету в Чернівцях і став його першим ректором. Роботу замовили віденському скульпторові Антону Бренеку, відкрили 17 жовтня 1897 року, радянська влада знищила монумент 1944-го, а 2016 року львівський скульптор Володимир Цісарик відтворив його на тому самому місці.
• Фонтан із басейном 1903 року — центральна водойма парку зі скульптурною групою «Хлопчик з лебедем та жабами», яку виконав львівський майстер Антоній Попель, автор пам’ятника Міцкевичу у Львові.
• Цісарський дуб — дерево, посаджене 1875 року на честь імператорського подружжя. Один із небагатьох живих свідків австрійського періоду, що дожив до сьогодні на своєму місці.
• Плакучий бук — єдиний екземпляр цієї форми на всій Буковині; його гілки спадають до землі суцільним зеленим наметом, і влітку під ним утворюється окрема тіняста зала.
• Гінкго дволопатеве — релікт, чий рід налічує сотні мільйонів років і майже не змінився з часів динозаврів. У парку є і чоловічі, і жіночі екземпляри, а восени листя-віяла жовтіють одночасно за кілька днів.
• Літній театр на 1767 місць — головний відкритий концертний майданчик міста, зведений на місці колишньої ковзанки середини ХХ століття.

Що всередині

Планування збереглося майже недоторканим від австрійських часів: широкі променадні алеї, що сходяться до партеру з фонтаном, і бічні петлі, які колись служили для кінних прогулянок. Ділянка розкладена на кількох рівнях, тож із верхніх доріжок відкривається перспектива на нижні галявини. Ботанічна складова тут важливіша за розважальну: таксономічний склад насаджень перевищує двісті порід, а частина колекції — з першої висадки 1830-х.

• Дендрарій із рідкісними породами: тсуга канадська, тюльпанове дерево, тис ягідний, магнолія кобус, дуб червоний, платани, бархат амурський, білі тополі.
• Центральний партер із фонтаном і квітниками — головна точка збору й найпопулярніше місце для фото.
• Літній театр просто неба, де влітку відбуваються концерти, фестивалі та міські урочистості.
• Шаховий павільйон — відремонтована споруда, у якій щодня збираються містяни за дошками.
• Парк атракціонів: близько сорока каруселей і машин, з них три екстремальні, двадцять одна сімейна і тринадцять дитячих.
• Скульптурна композиція «Серце кохання», встановлена в лютому 2006 року за проєктом луцького архітектора Василя Рижука.

Чим зайнятися і для кого

• Родини з дітьми — атракціони згруповані окремою зоною, тож дитячий шум не заважає прогулянковій частині; поруч працюють кав’ярні й громадські вбиральні.
• Пари — тінисті бічні алеї, фонтан і «Серце кохання» роблять парк класичним місцем побачень і весільних фотосесій.
• Туристи — за півгодини можна пройти маршрут від пам’ятника Томащуку до цісарського дуба й дістати концентрований зріз історії Чернівців від 1830 року до сьогодні.
• Шахісти й старше покоління — павільйон працює щодня, а лавиці попід кронами дають затінок навіть у найспекотніший день.
• Бігуни й велосипедисти — перепад рельєфу дає природне навантаження, а щільна мережа доріжок дозволяє скласти коло без виходу на проїзну частину.
• Любителі рослин — колекція дозволяє за одну прогулянку побачити релікт гінкго, північноамериканську тсугу й східноазійську магнолію в одному масиві.

Як дістатися і практичне

Парк лежить у самому центрі Чернівців і майже впритул прилягає до головної торговельної магістралі міста: від центральної площі до входу — п’ять-сім хвилин пішки, тож окремий транспорт зазвичай не потрібен. Через центр проходить більшість тролейбусних і автобусних маршрутів міста, найзручніше виходити на зупинках у районі центральної площі. Автомобілем варто розраховувати на паркування вздовж центрального кварталу — власного великого майданчика парк не має. Вхід на територію вільний і цілодобовий, адміністрація та інфраструктура працюють приблизно з дев’ятої ранку до одинадцятої вечора, а зона атракціонів сезонна: вона відкривається навесні й працює до осені залежно від погоди. На побіжний огляд вистачить сорока хвилин, на повноцінну прогулянку з дендрарієм і театральною частиною — дві-три години. Через воєнний стан варто врахувати кілька речей: під час повітряної тривоги атракціони зупиняють, а масові заходи призупиняють або переносять; вечірні прогулянки планують із запасом часу до комендантської години; нічне підсвітлення алей обмежене, тож у темну пору зручніше триматися головних доріжок.

Коли відвідати

Ранньою весною парк оголений і найкраще показує свою структуру: видно рельєф, планування алей і силуети старих дерев, а перші крокуси й проліски з’являються під буками ще до розпускання листя. Влітку крони змикаються і всередині масиву на кілька градусів прохолодніше, ніж на розжарених центральних вулицях; це сезон вечірніх концертів у літньому театрі й повністю відкритих атракціонів. Осінь — головна пора парку: тюльпанове дерево, гінкго й червоний дуб жовтіють і багряніють у різні строки, тож кольорова палітра тримається кілька тижнів поспіль, приблизно з середини жовтня. Взимку сад тихий і майже безлюдний, вічнозелені тсуги й тиси лишаються єдиною зеленню, а сніг на партері перед фонтаном робить кадри, за якими сюди приходять фотографи.

Цікаво знати

Ідея громадського саду постала наприкінці 1820-х, коли Чернівці стрімко перетворювалися з провінційного містечка на столицю коронного краю Буковина. 18 травня 1830 року магістрат вилучив під парк частину приміського лісового масиву; проєкт склав крайовий інженер Адольф Марін, планування допрацював архітектор Андреас Микулич, а насадженнями зайнялися садівники Антон Піотровський і Карл Бауер, причому Бауера за цю роботу згодом відзначили Золотим Хрестом. З Європи привезли понад тридцять п’ять тисяч дерев і кущів — це був не сквер, а ботанічна колекція, зроблена за зразком віденського Volksgarten, звідки й пішла назва Народного саду. Магістрат проклав алеї, поставив лавиці та газові ліхтарі, а з 1832 року розбудову підштовхнув присланий із Відня діяльний міський голова Ліхоцький.

Австрійський період був для саду й розважальним, і світським одночасно. У центрі стояла купальня в класицистичному грецькому стилі з барельєфом «Діана в купелі» та статуєю богині Гігієї, а поруч працював курсалон — перший у місті зал для концертів і танців. 21 травня 1865 року відкрилася кондитерська-кав’ярня; діяли сад-ресторан, тир, стрілецький будинок для панства, льодовий майданчик і «швейцарська хатинка» для театральних вистав. Щонеділі та на державні свята грав оркестр 41-го піхотного полку — Моцарт, Бетховен, вальси Штрауса; капельмейстером цього оркестру десять років був композитор Антоній Коціпінський. У 41-му полку служив і Юрій Федькович, а алеями саду регулярно ходила Ольга Кобилянська; саме тут вона гуляла з Лесею Українкою. 1875 року в парку посадили «цісарський дуб» на честь імператорського подружжя. 8 липня 1887 року сад приймав кронпринца Рудольфа: за описами очевидців, у народному вбранні тоді одночасно танцювали близько трьохсот пар. 1894-го на естраді співав оперний артист Феммінгер. 17 жовтня 1897 року відкрили погруддя Костянтина Томащука, замовлене Антону Бренеку у Відні за три тисячі вісімсот флоринів, а 1903 року з’явився басейн із фонтаном роботи Антонія Попеля. Окремо в парку стояв монумент Францові Йосифу I у військовому мундирі та плащі, приурочений до цісарського ювілею.

Румунський період почався для саду з паузи. Ще 1913 року приміщення курсалону віддали під військових, і повернути будівлю до мирного життя вдалося аж навесні 1919-го — уже в іншій державі, бо після 1918 року Буковина відійшла Румунії, а місто стало називатися Cernăuți. Румунська адміністрація вживала перекладену назву Grădina Publică — «публічний сад». Саме за румунської влади з парку зник пам’ятник Францові Йосифу I: габсбурзьку символіку прибирали з публічного простору Чернівців послідовно. Погруддя Томащука тоді вціліло — його знесли вже за радянської влади 1944 року.

Радянський період переписав назву й наповнення. 1946 року парк перейменували на честь Калініна, 1952-го тут поставили пам’ятник Ользі Кобилянській роботи чернівецького скульптора Ігнаца Клігера, а на місці колишньої ковзанки згодом звели літній театр. 30 травня 1979 року рішенням облвиконкому парк дістав статус парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. 18 квітня 1990 року він став Центральним парком культури і відпочинку імені Тараса Шевченка. У лютому 2006-го, на День закоханих, відкрили скульптуру «Серце кохання», 2016 року відновили пам’ятник Томащуку, а від 2023 року парк об’єднали з Жовтневим в одну установу — Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка. У листопаді 2023 року команда парку запустила власний радіотеатр: авторкою проєкту стала Тетяна Маслюк, а першою радіовиставою — «Буковинська Царівна» за фрагментами повістей Ольги Кобилянської, показана 27 листопада 2023 року до 160-річчя письменниці.

Поради відвідувачу

• Ідіть від фонтану вглиб бічних алей: найцінніші дерева — плакучий бук, гінкго, тсуга й тюльпанове дерево — ростуть не на центральній осі, а в глибині масиву, і без цього гака ви їх просто не побачите.
• Найкращий кадр із партером і фонтаном виходить у першу годину після сходу сонця: атракціони ще не працюють, людей майже нема, а бічне світло проявляє рельєф старого планування.
• Восени приходьте двічі з інтервалом у два тижні — породи змінюють колір у різні строки, тож жовтневий і листопадовий парк виглядають як два різні місця.

Питання й відповіді

Скільки років парку імені Шевченка? Його заклали 18 травня 1830 року, тож у 2025-му парк відзначив 195-річчя. Це перший і найстаріший парк Чернівців.

Як парк називався раніше? За австрійських часів — Народний сад, німецькою Volksgarten; за румунської адміністрації вживали переклад Grădina Publică; з 1946 року він носив ім’я Калініна, а 18 квітня 1990 року отримав ім’я Тараса Шевченка. Від 2023 року офіційна назва установи — Центр культури та дозвілля імені Тараса Шевченка.

Чи є в парку атракціони і коли вони працюють? Так, тут близько сорока атракціонів — три екстремальні, двадцять один сімейний і тринадцять дитячих. Зона атракціонів сезонна: працює навесні, влітку й восени залежно від погоди, взимку більшість машин зупинена.

Що подивитися, якщо є лише година? Пройдіть від головного входу до партеру з фонтаном 1903 року, зверніть до пам’ятника Костянтину Томащуку, звідти — бічною алеєю до плакучого бука й гінкго, і поверніться повз літній театр. Це найщільніший маршрут із погляду історії й ботаніки.

Які рідкісні дерева тут ростуть? Тсуга канадська, тюльпанове дерево, гінкго дволопатеве, тис ягідний, магнолія кобус, дуб червоний, платани, бархат амурський і плакучий бук — єдиний такий екземпляр на Буковині. Загалом у парку понад двісті деревних порід.

Чи підходить парк для маленьких дітей? Так: доріжки рівні й придатні для візочка, дитячі атракціони винесені в окрему зону, на території є заклади харчування та громадські вбиральні, а щільна тінь від старих крон рятує в спеку.

Чи вціліли австрійські споруди? Купальня з курсалоном і «швейцарська хатинка» не збереглися, зате лишилися саме планування алей, цісарський дуб 1875 року, басейн із фонтаном 1903 року та відновлене 2016-го погруддя Томащука на історичному місці.

Чи проводять у парку концерти? Так, головний майданчик — літній театр просто неба на 1767 місць, де влітку відбуваються концерти, фестивалі й міські урочистості. Крім того, від листопада 2023 року парк має власний радіотеатр із виставами за Кобилянською, Кулішем і Гулаком-Артемовським.