На зелених пагорбах чернівецького серця розкинувся ботанічний сад Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Його початки сягають глибини 19 століття, коли Європа вводила тенденцію колекціонування рідкісних рослин, а науково-дослідні сади ставали осередками культурної комунікації. Серед алеї вікових дерев, квітучих клумб відчувається дивовижний подих різних епох.
Цей матеріал покликаний віднайти шлях проходження багатогранної історії цього загадкового місця. Ми розглянемо історичний контекст його виникнення, ключові етапи розвитку, внесок відомих науковців. Окрему увагу приділимо науковим лабораторіям і теплицям, які перетворюють цей куточок буковинської перлини на “зелений університет” просто неба, пише chernivtsi.name.
Колиска зеленої спадщини
Історія Чернівецького ботанічного саду сягає другої половини 19 сторіччя, коли місто перебувало під владою Австро-Угорської монархії. За ініціативи міського магістрату та указом Міністерства освіти 1877 року розпочалися роботи зі створення зеленої оази, насамперед покликаної сформувати науково-дослідну базу для вивчення флори. Проєкт, розроблений цісарсько-королівським ботаніком Львівського університету Карлом Бауером, передбачав романтичний ландшафтний стиль: просторі газони, обрамлені групами трав’янистих культур, гармонійне поєднання деревно-кущових композицій. Уже наступного року, після затвердження плану професором Едуардом Танглем, місцева громада безплатно передала земельну ділянку керівництву вищого навчального закладу.
Вересень 1877 став символічною відправною точкою. Під час урочистого відкриття перше дерево – білу тополю – висадив голова уряду Юліус фон Вацль. Закладання дендрарію тривало понад десятиліття, адже рідкісні екзотичні рослини завозилися із розплідника Мускау. Також використовувалися саджанці, надані православним фондом Буковини.
Наукові звершення 20 століття
На початку нової вікової доби дендропарк уже мав певний академічний фундамент, збудований зібраними за останнє десятиліття колекційних зібраннях. Напередодні Першої світової війни вона налічувала близько 1500 видів квіткових культур, переважно місцевого походження. Особлива увага приділялася вивченню унікального рослинного світу Карпатських гір. Після 1918 року, коли Буковина увійшла до складу Румунії, територія саду перейшла під опіку Інституту ботаніки. Цей період ознаменувався інтенсивною систематизацією під керівництвом видатного Михайла Гушуляка. Розпочалася клопітка робота із формування каталогів для наукового обміну між ботанічними установами. Паралельно тривало активне поповнення гербарних фондів, забезпечуючи дослідників матеріалом флористичних експедицій. Та найбільшим випробуванням залишається Друга світова війна. Попри величезні руйнування, дивом вдалося зберегти закриті колекції оранжерей.
Епоха відродження
Після приєднання Буковини до складу СРСР ботанічний сад став невіддільною частиною Чернівецького державного університету. Головний робочий акцент ставився на інтенсивну акліматизацію й інтродукція лікарських, ефіроолійних, плодових культур. Результат клопіткої праці з’явився незабаром: генофонд поповнився введенням близько 500 нових видів, значно розширюючи навчальні можливості установи.
1956 рік – важлива віха розвитку, адже відбулося приєднання дендрарію колишньої резиденції митрополитів. Це збільшило площу насаджень до майже п’яти гектарів і дало змогу проводити комплексні спостереження за деревними насадженнями краю. У 1950-1960-х під керівництвом провідних фахівців Костевича, Термена, Даніщука здійснювалися ґрунтовні дослідження флористичного складу, сезонних змін плодоношення, ритміки рослинного росту, закладаючи підвалини регіональної ботанічної науки.
Статус природоохоронної установи
Шлях ботанічного саду до офіційного визнання його наукової значущості був доволі послідовним. У 1969 році, після десятиліть інтенсивних експедицій, важкого збору матеріалу, нарешті здобувся статус наукового закладу. Завдяки цьому науковці здобули нові можливості фінансування й змогли брати участь у міжнародних проєктах, котрі виходили за межі регіону. Упродовж невеликого періоду часу було зведено двоповерхову оранжерею, даючи можливість висаджувати тропічні або субтропічні культури.
Пізніше сад отримав охоронну позицію як частина природоохоронного фонду Української РСР. Та повноцінне визнання відбулося постановою 1992 року, коли сад здобув значення об’єкта загальнодержавного значення. Таке рішення допомогло закріпити за ним особливу роль у системі національних природоохоронних територій, забезпечивши державний захист.
Суттєві зміни торкнулися й у 21 сторіччі: масштабна реконструкція торкнулася раніше згаданої оранжереї, де зростають унікальні реліктові види – секвоядендрон та пальма фінікова. Її висоту підняли до 22,5 метра, що дозволило повноцінно вмістити цих велетнів флори.
