Кожне місто має свої символи — архітектурні пам’ятки, історичні постаті, або ж індустріальні об’єкти, які стали невіддільною частиною міського ландшафту. Для Чернівців одним із таких об’єктів, порівнюючи чернівецькі водоканали або інші підприємства, стала ТЕЦ — теплоелектроцентраль, що протягом десятиліть забезпечувала місто теплом і гарячою водою. Збудована в часи масштабної радянської індустріалізації, Чернівецька ТЕЦ стала не лише джерелом енергії, але й символом технічного прогресу, надії на комфортне життя й стабільне майбутнє для мешканців міста.
Ця стаття розповідає про історію Чернівецької ТЕЦ — від її створення до сучасного стану. Аналізує її роль у теплопостачанні міста, технічну еволюцію, а також екологічні наслідки роботи підприємства. Вона покликана не лише донести факти, а й стимулювати дискусію про відповідальне ставлення до енерговиробництва в умовах змін клімату та потреби сталого розвитку, пише chernivtsi.name.
Передумови створення ТЕЦ
У другій половині 20 століття Чернівці почали активно розвиватися. Розширювалися житлові квартали, будувалися нові школи, створювалися підприємства. Люди масово переїжджали до міста у пошуках кращих умов життя та праці. Водночас зі зростанням житлових площ гостро підіймалося питання опалення. Узимку карпатські вітри приносили лютий холод, а старі пічки не могли втримати тепла навіть у просторих квартирах центральної частини Чернівців.
Централізоване теплопостачання стало мрією, яку з кожним роком озвучували дедалі гучніше. І не лише мешканці: промислові об’єкти, які починали працювати в нових умовах, також вимагали стабільного джерела енергії. У цьому контексті й виникла ідея будівництва власної теплоелектроцентралі.
Планування та будівництво
У 1960 році, коли відбувалося планування наступної п’ятирічки, було затверджено плани побудови ТЕЦ у Чернівцях. Проводилися численні геологічні та інженерні обстеження для визначення відповідної ділянки розташування. Як результат — була обрана тодішня околиця поблизу залізничної гілки, забезпечуючи полегшений шлях доставлення палива. У пам’яті місцевих жителів по цей час залишилися кадри гігантського металевого скелета: постійний рух монтажних кранів, купа цементних блоків, звуки нескінченного зварювання.
Розробка проєкту станції впала на плечі київських та харківських знавців свого діла. Також будівництво дало можливість розкрити потенціал студентам-будівельникам та тим людям, які вперше працювали над справою значної масштабності. Саме тут вони вперше тримали в руках будівельний матеріал, ночували у робочих вагончиках, фантазували над завершеною моделлю централі.
Введення в експлуатацію
Чернівецька ТЕЦ розпочала свою експлуатацію у 1975 році. На початку вона мала два основні енергоблоки та працювала переважно на кам’яному вугіллю, що надходило із шахт Донбасу. У холодні зими, коли тепла потребували втричі більше, її доповнювали постачанням мазуту. Паливо зазвичай зберігали у спеціальних місткостях поруч з котельнею.
Беручи технічні характеристики, то тодішню ТЕЦ можна вважати однією із найпотужніших. Її загальна кількість вироблення становила 20 мегаватів електроенергії та понад 200 гігакалорій тепла на годину. Це дозволяло опалювати близько 35 тисяч квартир та забезпечувати теплою водою об’єкти соціальної інфраструктури (перші школи та лікарні).
Зміни після отримання незалежності
Розпад Радянського Союзу у 1991 році відкрив велику сторінку розвитку для Чернівців, але водночас й укріпив становище глибокої економічної кризи. Чернівецька ТЕЦ, як і багато інших структурних об’єктів, виявилася в умовах нестабільного фінансування, браку палива та технічного обслуговування. Надходження донбаського вугілля більше не було стабільним, а мазут значно виріс у ціні. Станція все більше впадала у стан простою. Через це місцеві жителі рятувалися численними ковдрами або грілися теплом електроплит.
Рівень довіри до системи централізованого теплопостачання стрімко падав. Газети рясніли заголовками про зірваний опалювальний сезон, а по місту ширилися чутки про чергові збої. Багато хто приймав рішення встановлювати автономні котли.
Приватизація та новий етап керування
У 2001 році Чернівецька ТЕЦ була передана в оренду ТОВ «Чернівцітеплокомуненерго». Реакція суспільства була неоднозначною: одні сподівалися на нову якість обслуговування, допоки інші — побоювалися, що нові власники не вкладатимуться у модернізацію. Ці страхи були виправданими. Устаткування продовжувало старіти, а прорив труб уже нікого не дивував.
Попри гучні заяви про модернізацію, коштів вистачало тільки на латання дір. Стара ізоляція труб, обпечені сонцем теплотраси — усе це було звичним пейзажем для місцевих мешканців. Коли взимку лунали звістки про аварію на лінії, люди з гіркою іронією запитували одне одного: “Ну що, гріємося як у дев’яностих?”
Тиск екологічних та енергетичних вимог
На початку 2010 року Україна направляє свій вектор до підтримки європейських стандартів, що підвищило увагу до екологічного стану країни. Екологічні інспекції почали фіксувати безліч порушень: ТЕЦ фігурувала у їхніх звітах як один з основних джерел забруднення пилом, оксидами азоту та діоксидом сірки. У спекотні дні над станцією навіть можна було помітити сизий серпанок, що звисав у повітрі.
Жителі прилеглих мікрорайонів, особливо з боку Калинівського ринку та Роші, почали скаржитися на неприємний запах і часті випадки алергій чи респіраторних захворювань. Деякі місцеві активісти організовували збори, писали звернення до міської ради. У відповідь влада розпочала процес створення техніко-економічного обґрунтування модернізації. Прозвучали амбітні ідеї: від переходу на біомасу до реконструкції всієї системи. Але через відсутність інвесторів, а згодом — через пандемію та війну — більшість задумів залишилася лише на папері.
Як працює Чернівецька ТЕЦ сьогодні?
Станом на 2020-ті роки Чернівецька ТЕЦ тримає баланс між технічними можливостями та справжніми викликами. Більшість обладнання залишається застарілим, а деякі вузли не зазнавали змін ще з 1980 року. Для робочого персоналу не є дивиною вузькі сходи або обшарпані котельні з клаптями теплоізоляції, що осипається.
Основна частина теплоенергії продовжує вироблятися для забезпечення комфорту об’єктів соціальної інфраструктури, які не можуть перейти на автономні системи опалення. Побутові споживачі — здебільшого мешканці багатоповерхівок радянського періоду — також частково зберігають підключення до ТЕЦ, хоч із кожним роком таких абонентів стає дедалі менше.
Працівники станції, багато з яких мають за плечима десятки років стажу, підтримують її роботу більше завдяки досвіду, ніж сучасним інструментам. Один із майстрів, у розмові з журналістами, якось зітхнув: «Ми з цією ТЕЦ уже як з родичкою: і сваримося, і миримося, але кинути не можемо». Вони неодноразово наголошували на потребі в модернізації. Зокрема, вкрай необхідна заміна пальників, вдосконалення автоматики, встановлення сучасних систем фільтрації.
Перспективи: модернізація чи демонтаж?
Майбутнє Чернівецької ТЕЦ наразі перебуває в підвішеному стані. Одні експерти вбачають у ній потенціал до трансформації сучасний енергоефективний об’єкт, де використовуватиметься альтернативне паливо. Місцева влада навіть обговорювала питання співпраці з європейськими партнерами, проте далі обговорень справа не просунулася.
Інші фахівці стверджують, що станцію необхідно зупинити та замінити її мережею сучасних локальних котелень. У кількох школах і садках міста вже випробовують малі твердопаливні котли, які працюють на трісці або пелетах. Але щоб повністю замінити ТЕЦ, потрібно реконструювати трубопроводи, побудувати десятки нових об’єктів і знайти фінансування на мільйони гривень. Кожен розуміє: у теперішній час це важко отримати. Тим більше коли значна кількість проєктів зараз на паузі.
