У самому серці Чернівців, серед міського гомону й стрімкого ритму життя, розкинувся куточок тиші та природи — Жовтневий парк. Його алейки знайомі багатьом чернівчанам з дитинства, а його історія тісно переплітається з подіями, що формували обличчя міста впродовж десятиліть. Цей парк — не просто зелена зона відпочинку. Це — живий літопис Чернівців, де кожне дерево, кожна лавка й алея зберігають спогади про покоління, що змінювалися, залишаючи тут частинку себе, пише chernivtsi.name.
Парк, що змінював назви, ролі та вигляд, але залишався незмінно важливим для містян — це історія міста в мініатюрі. У цій статті ми пройдемося його алейками не лише фізично, а й у часі: від моменту створення до сьогодення. Дослідимо, як парк змінювався, що втратив і що набув, і чому досі залишається невіддільною частиною чернівецького ландшафту.
Початки: коли та навіщо з’явився парк?
Поява Жовтневого парку — зеленого серця Чернівців — відповідь місцевої влади на стрімкий розвиток урбанізації та нестачі паркових зон для чернівчан, кількість яких з кожним роком збільшувалася.
Вибір місця для встановлення парку не був випадковим. Північно-західна околиця Чернівців, що розташовувалася між Рошею та Садгорою, мала все: заспокійливу тишу, зелену зону та невикористані ділянки, які чекали свого часу. Тутешні дерева — дуби, ясени, клени — стали природною основою для майбутнього парку. А щоб перетворити дику територію на затишний простір для всіх, об’єдналося все місто: учні, студенти або місцеві працівники часто виходили на суботники, щоб посадити значну кількість нових дерев або зафарбувати щойно встановлені лавки.
Офіційне відкриття парку відбулося у 1965 році. Тоді він мав площу понад 70 гектарів і став справжнім осередком міського життя. Тут можна було знайти все: сцену для концертів, майданчики для спорту, дитячу зону з атракціонами, мальовничі алеї для прогулянок.
Парк у радянські часи: його розквіт та символіка
У радянську добу Жовтневий парк розквітнув на повну. У 1960–1980-х роках він був справжнім серцем міського дозвілля. Люди приходили сюди з дітьми, друзями, родичами — хтось слухати оркестр, хтось — на танці, хтось — просто пройтися тінявими алеями.
Центр культури для трудящих
Багато чернівчан згадують, що літо у Жовтневому палаці було по-справжньому особливим. Сцена постійно була охоплена музикою — грали духові оркестри, співали народні колективи, виступали юні таланти. А вихідні дні були ще кращими, адже декілька разів випадала можливість потрапити на концерт або купити улюблене морозиво у стаканчику.
На великі державні свята — 9 Травня або День Конституції — влаштовувалися урочисті мітинги, концерти та виставки дитячих малюнків. Головною їх ідеєю було нагадати за ідеологію та її вплив на усі можливі сфери діяльності, проте для багатьох саме ці події залишаться по-справжньому душевними та щирими — там випадала можливість зустрітися із друзями, яких давно не бачив або просто провести дорогоцінний час із сім’єю.
Проте справжній час парку настав, коли на його території встановили літній кінотеатр. Зазвичай він проводився ввечері, просто неба, переглядаючи фільми на різну тематику — від радянських драм до чеських комедій. Для любителів поїсти під час перегляду поруч продавалися лимонад, насіння або кукурудза — кожен мав можливість обрати для себе зручний для себе варіант.
Ідеологічний простір
Як раніше згадувалося: парк знаходився під контролем тодішньої ідеології. Центральна алея безмірно заповнювалася плакатами “кращих із кращих” — передовиків, трудящих, комсомольців.
Поруч з атракціонами можна було побачити червоні гасла, плакати, іноді й тематичні скульптури — усе це створювало особливу атмосферу. Для когось — надмірну, для когось — звичну, але точно незабутню. Навіть оздоблення павільйонів, барельєфи та декоративні панно мали “виховну мету”.
Пострадянська дійсність
У 1991 році Україна здобуває власну незалежність та позбувається ідеологічного контролю. Здавалося, перспектива повинна бути позитивною, але справжній шлях розвитку не був простим.
Усі ті дитячі атракціони, до яких вишукувалася черга, почали втрачати свій колір та іржавіти. Каруселі довгий час стояли без руху, ламаючись та набуваючи статусу небезпеки. Літній кінотеатр, що раніше заповнювався купою народу, обліз та перетворився на привид забутого минулого.
Це трапилося через те, що раніше за атмосферою парку успішно доглядали садівники або прибиральниці. Зміна влади призвела до скорочення бюджету та звільнення цінних працівників. Все, що створювалося десятиліттями, зникало просто на очах.
Нове обличчя: період 2000-х років
Початок нового століття надихнув місцеву владу на зміни, які не оминули й Жовтневий парк. Його офіційно перейменували на Парк культури та відпочинку імені Юрія Федьковича. Це ім’я — символ буковинської культури, українського слова і літературного спадку. Назва мала нагадувати містянам про інші, ближчі до них цінності — не політичні, а культурні та національні.
Реконструкція та розвиток
Починаючи з 2010-х років, у місті нарешті з’явилися ресурси, та бажання повернути парку життя. Спочатку відновили попередню кількість лавок, замінили освітлення та зробили косметичний ремонт алеї. Пізніше спромоглися до більших змін — відкривалися нові дитячі майданчики, зони для відпочинку.
Оновлення торкнулося й зелених зон, адже садівники висаджували молоді дерева. Парк знову відродився. На галявинах прогулювалися мами із візочками або збиралися компанії, що влаштовували пікнік на пледах.
Згадуючи про галявини, варто сказати, що справжньою родзинкою парку стала центральна галявина. Саме тут постійно відбуваються фотосесії, сесії із йоги або просто лежання у тиші. Вона відкрита та сонячна, що відкриває масу можливостей для проведення фестивалів, виставок, ярмарків ручної роботи, театральних виступів просто неба.
Хоч парк ще був далеким від ідеалу, проте у ньому відроджувалося життя. До нього поверталися люди, які повністю наповнюють парк своїм сміхом, теплими усмішками та музикою.
Природна цінність парку
У Жовтневому парку росте понад 50 видів дерев і кущів. Тут легко побачити звичні з дитинства дуби і ясени, а поруч — екзотичні катальпи чи червонолисті клени. Деякі дерева пам’ятають ще початки засадження парку в 1960-х — їхні стовбури потужні, а крони — розлогі й тіняві. Саме під ними люблять ховатися білки, яких тут можна побачити майже щодня.
Птахів у парку чимало. Якщо прислухатися, можна почути дятла, спостерігати за сороками або дроздами, які метушаться в кронах. А якщо пощастить — у тиші ранку можна навіть натрапити на зайця чи їжака. Галявини, кущі, підлісок — усе це створює мозаїку живих середовищ, де кожен має своє місце.
Ці природні ділянки важливі ще й тому, що не всі мешканці міста мають змогу виїхати до лісу чи в гори. А парк — ось він, поруч. І він дарує можливість хоча б на годинку поринути в інший ритм — повільніший, м’який, природний.
Освітній та науковий потенціал
Наостанок варто згадати про те, що парк є невіддільною частиною навчального процесу. Його територія є чудовою для проведення уроків із біології або проведення польових досліджень. Учні вчаться відрізняти породи дерев, помічають птахів, складають гербарії, слухають лекції не з дошки — а прямо серед живої природи.
Окрім того, обговорюється можливість осучаснення Жовтневого парку — створення екостежки, стендів з описами дерев та інформаційних табличок, що дозволить якнайкраще зрозуміти його природну цінність.
