Сплав деревини – звучить цікаво, чи не так? А ще кілька десятиліть тому у горах місцеве населення за допомогою плотів експортувало чимало деревини. Зараз ця справа вже занепала і про неї можна почути лише у спогадах гірських жителів. У цьому матеріалі на chernivtsi.name ми розповімо як у горах сплавляли ліс.
Закон лісу
Протягом тривалого періоду процес лісосплаву не регулювався владою, тож відбувався по-різному. У другій половині 19 століття цей промисел почав активно розвиватись. Тоді австрійська влада вирішила внести певні обмеження та правила. Ці правові норми повинні були регулювати лісосплав річками північних схилів Східних Карпат. Здебільшого це були правила для місцевої річкової поліції. Закон ввели у дію у 1852 році. У ньому були статті про те у який час та у який спосіб варто сплавляти деревину. Також лісосплавні підприємства почали будувати захисні споруди, мости й кладки.
На початку 20 століття жителі Карпат для роботи з деревиною використовували коней і волів, а взимку їм у пригоді ставали вантажні сани. Ще до 1848 року більшість селян сплавляли деревину, аби відпрацювати панщину.
Процес сплавляння
Процес сплавляння деревини відбувалось по-різному. Хтось робив це у плотах, а хтось у розсип. Зазвичай ця справа проходила на мілководних річках та у верхів’ї основних річок. Карпатська деревина була дуже цінним матеріалом, тож безпечніше було її спускати за допомогою плота. Лісоматеріал формували на березі річки, або на невеликій воді вже у самій водоймі. Для кращого укріплення на середину русла клали дві великі колоди. Саме на них потім скочували необхідну кількість деревини. Грубі колоди розміщували посередині плоту, тонші – по боках. Останні обов’язково спрямовували за течією.
Загалом увесь процес сплавляння залежав від місцевості. Адже цим займалось не одне покоління, тож робота в кожного різнилась. Розміри плотів також були різні. Це залежало від повноводності ріки, довжини та товщини колод, виробничого досвіду плотогонів, історичних традицій. Здебільшого за допомогою карпатських водойм доставляли різні будівельні матеріали. Зокрема бруси, крокви, дошки, ґонт, драницю.
Значну роль у сплавленні відігравали мали греблі водозбірників, греблі низьких водопідйомників і “решітки”, тобто виловлювачі колод. Промисловий лісосплав відбувався за допомогою водозбірника – “клявзи”. Протягом кількох днів у ньому нагромаджували таку кількість води, що за її допомогою можна було спускати колоди річкою. Згодом створювали штучні водосховища. Найбільшим штучним водосховищем у Східних Карпатах була клявза “Шибений–1” на Чорному Черемоші.
Сплавленням лісу займались лише чоловіки. Адже ця справа вимагала чимало фізичної сили. На шляху робітників також траплялись певні природні перешкоди. Зокрема водоспади, пороги, опори мостів, греблі млинів та інше.
Вплив клімату
Здебільшого терміни лісосплаву залежали від природних та кліматичних умов. Найактивніше сплав деревини відбувався з квітня по липень. Вже з серпня до жовтня увесь процес припинявся. Але бували роки, коли сезон сплавлення завершували у грудні, а починали вже у березні.
Процвітання сплаву деревини припало на кінець 19 – початок 20 століття. Станом на 1899 рік черемошські плотарі доставили до міст Кути і Вижниця 3 650 плотів, а в 1900 – 3 800 плотів, якими доставили 292 500 колод.
У серпні 1979 року карпатською річкою спустився останній пліт з деревиною. З того часу водойми зовсім не використовують для транспортування деревини. Про цей промисел ще у деяких селах можуть розповісти старші люди, які були свідками сплаву, або самі брали у ньому участь.